Село Н. Збур'ївка

Історія села.

       Нова Збур’ївка – село, центр сільської Ради. Розташована на лівому, перерізаному невеличкими річками, низинному березі Дніпровського лиману, за 9 км. від районного центру м. Гола Пристань, за 35 км. від залізничної станції Херсон.

       З районним та обласним центром село зв’язане  водним і шосейним шляхом. Населення – 7867 чол.

       Історія виникнення села пов’язана з російсько-турецькими війнами другої половини ХVIII ст. В 1774 році біля Збур’ївського гирла, що з’єднує Дніпровський і Збур’ївський лимани, було споруджено укріплення. Навколо укріплення починаючи з 1738 року посилилися переселенці з інших місць Росії, насамперед державні селяни.

       Наприкінці ХVIII ст. коли укріплення почало втрачати військове значення, частина жителів переселилась за півверсти на південний схід і заснувало село, назване Новою Збур’ївкою.

       Перші письмові згадки про цей населений пункт зустрічаємо з 1801 року. Починаючи з 1810 року, сюди прибували втікач-кріпаки з Полтавської губернії.

       Жили новозбур’ївці великими  родинами. Основним заняттям населення було сільське господарство. Сіяли пшеницю, ячмінь, овес. Розвивалося скотарство, насамперед вівчарство.

       Нова і Стара Збур’ївки здавна вважались батьківщиною моряків, річковиків і рибалок. У цих селах налічувалося понад 60 судно плавців, як набирали екіпажі  з односельців.

       Деякі новозбур’ївці продовжували чумакувати. Вони їздили в Крим по сіль, продавали її в Голій Пристані по 30 коп., в Харькові по 1 крб.

       Значного розвитку досягла торгівля хлібом, худобою, сіллю, рибою, кавунами а також промисловим крамом і залізним товаром. Нова Збур’ївка вважалася значним торгівельним центром Дніпровського повіту. Крім базарів, тут з 1874 року збиралися два річні ярмарки.

       Диференціація селянства особливо поглибилася під час запровадження столипінської аграрної реформи. 1913 року селяни Нової Збур’ївки  в самостійну земельну общину, якій належало 3073 десятини землі.

       Першу школу в селі відкрито в 1872 року. У 1902 році в усіх збур’ївських навчальних закладах: початкова школа, земська та церковна парафіяльна школи здобуло освіту 350 учнів.

 

       Бурливі роки революції 1917 р., та роки громадянської війни 1917р.-1920 р., змінювали та загартовували мешканців села. Велике лихо голод, насунулося на країну. Щоб ліквідувати його виконком, спираючись на сільський актив, провів у ті роки величезну роботу.

       У зв’язку з проведенням адміністративної реформи 1923 року і ліквідації волостей в Новій Збур’ївці відбулися вибори до Ради селянських депутатів. При Раді діяли секції адміністративно-господарська, земельна, культурно-освітня, благоустрою села і санітарії. Активізувалося громадсько-політичне життя села.

       На початку 1924 року завершився розподіл землі. Загальна площа сільськогосподарських угідь становила – 20.3 тис. десятин, з них 5.3 тис. було під випасом, плавнями, річками, шляхами, пісками та лісом держфонду 1 тис. десятин займали садиби.

       На при кінці 1923 року виникло два товариства – «Землероб» і «Червона Україна». За господарствами було закріплено 673 десятин орної землі, вони мали 28 голів великої рогатої худоби. На полях ТСОЗ ів перше в селі впровадилися сівозміни.

       На початку 1928 року в селі виникло 4 артілі «Червоний Жовтень», «Вільна Україна», «Юний городник», «Юний пролетар».

       Невпізнанно змінилося село. Більшість колгоспників спорудила добротні житлові будинки, навколо яких розрослася розкішні сади  й виноградники. В 1929 році село телефонізували, 1932 – радіофікували. В 1936 році частину села підключили до  електростанції МТС.

       Але розпочалася Велика вітчизняна війна – і з того дня помисли новозбур’ївців, як і всіх радянських людей, були спрямовані на одне – перемоги ненависного ворога. Вже в перші дні війни до  лав Червоної Армії вступило 1275 новозбур’ївців. Усі, хто залишився у селі, з величезним напруженням працювали на живих.

       Визволили Нову Збур’ївку від німецько-фашистських загарбників 4 листопада 1943 року, частини другої гвардійської армії. Після визволення Нової Збур’ївки 9 листопада, відновила роботу сільська Рада. Розгорнулася робота щодо відбудови господарства.

       Протягом 1950 – 1954 років колгоспи Нової Збур’ївки об’єдналися в два господарства – «Червоний Жовтень» і «Перше травня».  Це дало можливість краще використовувати матеріальні ресурси.

       Багато зроблено в селі для налагодження охорони здоров’я населення. С травня 1966 року діє районний протитуберкульозний диспансер на 125 ліжок. Працюють дільнична лікарня, на 35 ліжок, з добре обладнаними кабінетами, дошкільні навчальні заклади.

       На сьогоднішній день плідно працює Новозбур’ївська сільська рада на чолі з головою сільської ради Самойленко Таїсією Іванівною.

       Село повністю газифіковане, на території села працює амбулаторія сімейної практики та медицини де населення отримує кваліфіковану допомогу. Привітно приймає до себе діток села дошкільний заклад «Малятко».

       Три загально освітні школи навчають дітей та відпускають у великий світ, яке щастя відчувають вчителі коли їх учні вже дорослими фахівцями повертаються щоб працювати на благо села.

       Сучасний будинок культури завжди вітає своїх мешканців та гостей.

       Село живе та процвітає.

 

Я співаю тобі величальну!

                                                                                              Рідному селу

 

Рідне село!Я співаю тобі величальну,

Серцем до тебе я щиро горнусь,

Ти моя пісне, линеш від краю до краю,

Де народилась, де стріла весну.

                                     

                            Нова Збур’ївка – квітка барвиста!

                            Клин журавлів розгубивсь за селом,

                            Сяє калина червоним намистом,

                            День напуває лісним джерелом.

 

Срібним серпанком вишили зорі світанки,

Зоряну росу п’ють верболози й сади,

В’ються барвінком стежини між хатами,

Ті, що у вирій життя повели.

 

                            Ніжно горять в парку свічі каштанів

                            В парі між кленів і білих беріз,

                            Сонцю назустріч дивиться в небо безкрає

                            Поглядом вічним – герой-обеліск

 

Я не шукала іншого, кращого краю,

В коси мої вже вплелась сивина.

Рідне село, я тобою пишаюсь,

Батьківська земле, моя сторона!.

 

                                                                                     Валентина Таран.